Вінниця: злочини без кари

Попередні зауваги

Поява цієї книжки завершує довгорічні зусилля багатьох людей, що берегли пам'ять, свідчення і документи про большевицькі вбивства у Вінниці 1937-1938 років та розкриття масових братських могил під час німецької окупації 1943 р.

Перші матеріяли книжки вийшли англійською мовою 1989 року в США*.

У цьому збірнику поміщено переважно ті публікації, що з'явилися в пресі української діяспори, а також публікації з чужомовних джерел про згадані події.

З огляду на брак місця упорядники не мали можливости подати тут багато інших уже зібраних матеріялів. Зацікавлені зможуть відшукати їх, користуючись бібліографією, наведеною в кінці книжки.

Підготовляючи книгу, ми виправили очевидні авторські описки та друкарські помилки. У перекладах з інших мов ставилося завдання якомога точнішого відтворення оригіналів. Редактори воліють користуватися давнім «харківським» правописом, тож ортографію всіх публікованих матеріялів увідповіджено з нормами «Правописного словника» Г. Голоскевича (1930).

Уніфікацію написання назв і прізвищ зроблено лише в без­сумнівних випадках. Наявні подекуди невідповідності в транскрипції зумовлені подвійним, а то й потрійним перекладом текстів. Не коментуємо розбіжностей у фактах, авторських оцінках подій, залишаючи це майбутнім дослідникам.

Вінницька трагедія - Плакат "Вінниця завжди пам'ятай про це" 1943 рік

Винницкая трагедия  (The Tragedy of Vinnytsia) — массовая этническая чистка  в Винницкой области, которая проводились НКВД в 1937—1941 годах, часть Большого террора, одно из ужаснейших преступлений коммунистического режима. Расстрелы и захоронения проводились в трех местах Виннице: в центральном парке культуры и отдыха, на православном кладбище и в саду по ул. Подлесной.

Яд-Вашем: Вскрытые массовые захоронения

Землянка

Вінницька трагедія очами свідків

Сім'я знайшла фото свого родича

Тема 30-х років ХХ сторіччя завжди залишатиметься однією з найболючіших для нашого суспільства. Важко уявити, скільки горя припало на одне десятиліття... Світу відомі Катинь та Бутівський полігон. Щороку завдяки ретельним дослідженням науковців людство отримує все новіші відомості про жертв радянського терору та обставини скоєння злочину народовбивста.

Проте, на превеликий жаль, мало кому відома наша власна історія. Кривава сторінка із життя міста, що отримала назву «Вінницька трагедія», знаходиться на одному щаблі розстріляних поколінь з вищенаведеними некрополями. Землю Вінниці вкривають тіла близько 20 000 жертв масових репресій лише за період 1937-41 років.

Звичайно, із світської точки зору, ми вбачаємо величезне горе у перебігу тих відносно недавніх подій, але ж який колосальний духовний досвід сповідництва залишили прийдешнім поколінням мученики за віру Христову! Їх подвиг був маловідомий світу. Він творився не на древніх аренах, не під приводом прямої боротьби із Християнством. Ні. Голгофою подолянам стали нічні підвали та гаражі вінницьких в’язниць, а звинуваченням – контрреволюція й антирадянська агітація, під яку маскували розправу з релігією.

Левову частку цієї статті складатимуть спогади свідків, адже ніхто не зможе розповісти про ті дні краще за них. За допомогою дорогоцінної мемуаристики спробуємо зазирнути у минуле і пройти шляхами замучених вінничан.

Взять всех и тайно массово расстрелять в ближайшем овраге…

Киев, 29 сентября 1941 года

«24 сентября на Крещатике силами НКВД были подорваны дома, в которых располагались представители оккупационной администрации. Взрывы и пожары продолжились в последующие дни, было уничтожено около 940 крупных жилых и административных зданий. В отчёте представителя имперского министерства оккупированных восточных областей от 5 октября 1941 года говорилось, что пожар распространился на площади 2 тысячи кв. м., без крова осталось около 50 тысяч человек. Нацисты использовали это как повод для уничтожения еврейского населения.»

Сырецкий воспитательно-трудовой лагерь использовался до 1946 года

После освобождения Киева Сырецкий воспитательно-трудовой лагерь до 1946 года использовался в качестве лагеря для немецких военнопленных. После этого лагерь был снесён, а на его месте в конце 1950-х — начале 1960-х был построен жилой массив Сырец и разбит парк им. 40-летия Октября (теперь Сырецкий парк).